дурний

-а́, -е́.

1) Розумово обмежений, тупий, нерозумний; прот. розумний. || у знач. ім. дурни́й, -но́го, ч.; дурна́, -но́ї, ж. Розумово обмежена, тупа людина. || розм. Некмітливий, недогадливий, непередбачливий. || розм. Нетямущий, недосвідчений, наївний (перев. про молодих людей і молодих істот). || Уживається як лайливе слово.

••

З дурно́го ро́зуму — не тямлячи добре чого-небудь через недосвідченість.

Нема́ дурни́х — хто-небудь не такий наївний, некмітливий, непередбачливий, як про нього думають.

2) Який виражає розумову обмеженість, тупість.

3) розм. Позбавлений розумного змісту; беззмістовний. || у знач. ім. дурне́, -но́го, с. Щось позбавлене розумного змісту. || Уживається для вираження невдоволення, досади, негативного ставлення до чого-небудь.

••

Дурні́ гро́ші — гроші, що дістаються даром.

4) розм. Який має негативний зміст; осудний.